Потужні плавучі крани демонтують нафтові платформи на вичерпав родовищі 'Екофіск' в Північному морі.
<
>
Підводне родовище нафти "Екофіск", з відкриття якого в 1969 році почався нафтовий бум в Північному морі, вичерпано. Тепер стоїть проблема - що робити зі сталевими буровими платформами, нерідко представляють собою цілі острови.
Пілотний проект - демонтаж інфраструктури вичерпаний нафтового поля "Морін": 14 платформ, пов'язаних між собою металевими містками-переходами, 235 кілометрів трубопроводів. Разом це багато сотень тисяч тонн металу. А є ще величезний бетонний резервуар із захисною стінкою від штормових хвиль. Демонтаж та утилізація всього господарства обійдуться в мільярд євро. Половину витрат візьме на себе норвезька держава, решту відшкодує міжнародний концерн "Філіпс Петролеум", прибуток якого від нафти і газу, видобутих на родовищі "Екофіск", склала більше 125 мільярдів доларів. Одну платформу такого роду просто затопили, що викликало обурення екологів. Тому "Морін" обробляють на частини, сталеві конструкції товщиною до п'яти сантиметрів ріжуть струменем води під тиску 1000 атмосфер. Отримані шматки вантажать величезним плавучим краном на буксир і відвозять на острів Сторд, розташований між Ставангером і Бергеном. Там метал ріжуть на дрібніші частини, сортують і відправляють на переплавку на континент.
Ліквідація всіх структур на "Екофіск" займе п'ятнадцять років. Тим часом розробляються проекти освоєння більш північних родовищ. У Норвезькому і Баренцовому морях вже розвідані нові запаси, яких вистачить ще на 30 років. Але добувати їх треба якось інакше, хоча б тому, що деякі з цих запасів лежать під товщею води глибиною два кілометри. Поставити платформу на "ноги" такої довжини, звичайно, неможливо.
Варіанти розробляються вже зараз. Бурова платформа повинна стояти на величезних понтонах, заякоренних на дні канатами з важкими бетонними блоками. Або це має бути буй у вигляді гігантської сталевий бутлі висотою 250 метрів, на три чверті заповненої нафтою і плаваючою в вертикальному положенні. З води буде виступати тільки "горлечко" бутлі - верхні 30 метрів, де розташовані виробничі та побутові приміщення. Час від часу до буя повинен підпливати танкер і забирати видобуту нафту.
Ці розробки існують поки лише у вигляді моделей в масштабі 1: 100, які долають в хвильовому басейні. Розробники вважають, що бурильна платформа для розвідки на нафту в океані повинна витримати шторм, який буває раз на сто років, з хвилями заввишки до 20 метрів, а нафтовидобувна установка - навіть "тисячолітній" шторм з хвилями заввишки до 35 метрів. Адже руйнування, нехай саме малоймовірне, такої установки означало б розлив нафти і загибель тендітних, вкрай повільно відновлюються арктичних екосистем.
І без того в Північне море потрапляє щорічно близько 9000 тонн нафти, з них третина - в норвезькому секторі. Справа в тому, що з нафтою викачують із дна кілька морської води, яку потім скидають у море. Правда, її попередньо очищають, але допустиме міжнародними угодами забруднення становить 40 міліграмів нафти на літр води, так і набираються тисячі тонн. Норвегія має намір посилити цей показник до 10 міліграмів, а решта європейських нафтовидобувні країни з 2006 року перейдуть тільки до 30 міліграмам на літр.
Проектується і цілком автоматизована підводний установка для видобутку природного газу. Вона буде стояти на глибині 250 метрів і відправляти отриманий газ на континент по трубопроводу довжиною 170 кілометрів.
