Ще в давнину проблему розпізнавання брехні вирішували різними, в тому числі і психологічними, способами. У Китаї, наприклад, підозрюваного в злочині людини відправляли в темне приміщення, де він повинен був смикнути за хвіст "священного" віслюка. Хвіст цей, потай від випробуваного, попередньо обсипали попелом, і тому з чистими руками з сараю виходив лише той, хто зі страху перед викриттям порушував умова випробування.
Але в тому ж Китаї застосовувався й інший - вже фізіологічний - спосіб. Підозрюваному давали потримати в роті жменю рису, яку він повинен був через деякий час виплюнути. І якщо більшість виплюнути рису виявлялося сухим, то людину вважали винним: від страху у нього пересихало в роті. А в середні віки в Європі визначали винність жінки в перелюбстві з того, частішав її пульс при згадці імені передбачуваного коханця.
Використовувалися такі методи суто інтуїтивно, і тільки в кінці XIX століття з'явилися перші спроби наукового розпізнавання брехні. У 1878 році учень знаменитого Чезаре Ломброзо - італійський фізіолог А. Моссо знайшов можливість відрізняти за характером дихання і частоти пульсу людини, що зазнає страх, від спокійного. І сам Ломброзо, що застосував цей метод у своїй криміналістичної практиці, підтвердив його практичне значення. А в 1905 році їх співвітчизник В. Бенуссі доповнив методику періодичним вимірюванням артеріального тиску.
Ще через двадцять років всі ці вимірювання можна було здійснювати вже безперервно - за допомогою приладу американця Л. Кілер. Він же в 1938 році додав до свого прилад новий реєструючий елемент - психогальванометр, що записував зміни електричного опору шкіри. Так з'явився перший в світі детектор брехні (поліграф), який одночасно і безперервно реєстрував діяльність трьох систем людини: серцево-судинної, дихальної та шкірної.
З тих пір на заході техніка розпізнавання брехні бурхливо розвивалася і широко застосовувалася. Особливо в США, де навіть керівники фірм жадали знати всю правду про своїх співробітників або про кандидатів в такі. Лише в 1988 році в країні був прийнятий закон, який істотно обмежує використання поліграфа.
У нас дослідження в цій області починалися ще в 20-ті роки - в ряді інститутів Академії наук, але вже до кінця 20-х були припинені під тиском прокуратури СРСР на чолі з А. Я. Вишинським. Відновилися вони лише в 60-і роки, і знову ненадовго, а в 70-х були згорнуті знову.
Продовжували цікавитися цією тематикою тільки співробітники КДБ СРСР, які детально аналізували досліди застосування поліграфа в США. Вони ж створили в середині 80-х років перші зразки вітчизняного комп'ютерного поліграфа. А на початку 90-х поліграфом зацікавилося і МВС. І хоча російський суд не визнає як докази результати обстежень на поліграфі, співробітники МВС використовують його у своїй оперативно-розшукової діяльності.
