баба Дуня

Ця розповідь я хочу присвятити одній дивовижну жінку, слава про яку ходила не тільки по нашому селу, а й далеко за його межами.
Звали сільську знахарку Євдокією. Тільки ім'ям цим рідко хто її називав. Для молодих вона була баба Дуня, а для ровесників своїх просто Дуняша.

Ласкаво людям приносила баба Дуня, так як вміла їх лікувати від різних хвороб. В основному діток малих лікувала. Грижу замовляла, переляк виливала. Могла і дорослим допомога надати, якщо це їй під силу було, як любила говорити баба Дуня.
Часто приходила до нас в будинок ця висока і худа бабуся. Вона доводилася нам далекою родичкою. Іноді баба Дуня скаржилася мені на те, що час зараз яке - той важкий, що діти перестали поважати своїх батьків. Рідні між собою не дуже - то рідняться, а раніше троюрідні брати і сестри, спілкувалися між собою, як рідні.
- Люби чоловіка, Танюшка, - вчила мене баба Дуня, - почитай його, він твій господар. Мій чоловік підтакував старенькій, з посмішкою дивлячись на мене. До бабі Дуні він завжди ставився з повагою.

Вона іноді розповідала нам про свою нелегку долю. Про те, що зможемо вона побувала кілька разів, але не було їй щастя з чоловіками. Те на одній війні гинули чоловіки, то на інший. Одного разу Баба Дуня дивилася по телевізору документальний фільм "Потьомкін". Раптом вона побачила серед матросів свого чоловіка Івана, про який багато років нічого не знала. Мій чоловік в ті роки працював в міліції і допоміг вдові відновити документи. Бабуся стала отримувати пенсію за свого загиблого чоловіка.
Рідко баба Дуня сиділа вдома. Зазвичай вже з раннього ранку вона відправлялася на "роботу", лікувати людей. Так вона пояснювала рідним своє постійне відсутність. То в одну сім'ю її запросять, то в іншу. Там дитинка всю ніч не спав, животом томився, в іншій родині інша причина. Малюк часто уві сні скрикує. Може наврочив хто - то. "Чорними" справами бабуся ніколи не займалася і приходячи в чергову сім'ю відразу ж про це і заявляла з порога. Тільки добро і радість несла вона в будинок, куди її запрошували. За свої добрі справи бабуся ніколи не брала грошей. Вона вважала, що добро треба творити безкорисливо і тільки тоді вона зможе допомогти людям. В знак подяки деякі все ж намагалися хоч чимось - то віддячити Бабу Дуню. Хто хустинку їй суне в руки, хто баночку варення.
- Куди мені все це, - твердила розчулена бабуся, - у мене ж все є.
Багатьом здавалося, що баба Дуня відчувала радість вже від того, що змогла кому - то принести свою користь і допомогти в тій чи іншій родині.

Одного разу і мені баба Дуня зробила свою допомогу.
Як - то раннім літнім ранком пролунав стук у двері. На порозі стояла баба Дуня. Знімаючи з себе на ходу в'язаний жакет, вона пройшла в кімнату.
- Танюшка, - наголошуючи на першу голосну, вимовила баба Дуня, - я чула, що у твого синка грижа і що йому операцію пропонують робити.
Я кивнула і поскаржилася, що дуже часто, особливо в вітряну погоду, мій синочок плаче і вередує. При огляді районний хірург поставив нас на облік, обіцяючи пізніше дати направлення на видалення цієї самої грижі.
- Ще чого не вистачало, - заперечила баба Дуня, - не дам хлоп'яти різати, - прямуючи в дитячу, обуреним голосом говорила бабуся.
Вона зі знанням своєї справи оглянула однорічного малюка і сказала мені, що у хлопчика дійсно є пупкова грижа. У цьому вона нічого страшного не бачить і з успіхом впорається з грижею сама, без будь-якого втручання хірурга.
Баба Дуня попросила приготувати їй для лікування необхідні предмети. Гніздо птаха ремеза, решето, нігтики, зрізаного з пальчиків малюка і пасмо волосся дитини, а так само осиковий кілок.
Прийшовши до нас на наступний ранок, баба Дуня посадила мене з синочком на руках, на поріжок будинку. Тримаючи над нами решето, вона шепотіла молитву. Приходила до нас бабуся кілька днів. Прийшовши в останній раз нашого лікування, старенька наказала моєму чоловікові просвердлити отвір над дверима. У нього вона веліла помістити приготовлений пакетик, з відрізаними нігтиками і пасмом волосся. Там же знаходилася і нитка, якою було виміряно зростання синочка. Йдучи баба Дуня сказала, що як тільки малюк переросте ниточку, так і грижа почне зникати.
Прийшовши в черговий раз в лікарню на запрошення хірурга, той довго прискіпливо оглядав мого сина. Не виявивши грижі, хірург уважно подивився на мене.
- До бабці ходили? - Запитав він, записуючи, що - то в карті моєї дитини.
Я згідно кивнула головою.
- Доброю знахаркою ваша бабця виявилася, - дивлячись на мою щасливу посмішку, сказав хірург.
Прийшовши через яке - той час на контрольний огляд і ретельно вивчаючи синочка, хірург зняв його з обліку. Грижа зникла безслідно.
Далі буде.

2. 10. 2013р.

рецензії