- Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я
- Особливості лікування артеріальної гіпертензії (АГ) у пацієнтів похилого віку
- Спазмолітичну терапія при синдромі абдомінальної болю
- Біль в практиці сімейного лікаря: як лікувати
- Лікування пацієнтів зі стенокардією
- Патогенетичне лікування ЦД 2-го типу в практиці сімейного лікаря
- Антибіотики в лікуванні пневмонії
- Гостра респіраторна вірусна інфекція (ГРВІ): лікування і профілактика
Резюме. Стандарти лікування внутрішніх хвороб в практиці сімейного лікаря - тема, яка не втрачає своєї актуальності протягом багатьох років. 22 лютого 2018 року в Харкові пройшов Науково-практичний семінар «Медичні стандарти лікування внутрішніх хвороб в клінічній практиці сімейного лікаря», який зібрав сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів з Харківської та Сумської областей. Подібні заходи проводяться щорічно в різних містах України Національною медичною академією післядипломної освіти (НМАПО) імені П.Л. Шупика і викликають великий інтерес серед практикуючих лікарів.
Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я
Відкрила роботу семінару професор Ніна Гойда, завідувач кафедри управління охороною здоров'я НМАПО імені П.Л. Шупика. Вона нагадала, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р № 1013-р прийнята Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я, яка задекларувала сучасну модель фінансування цієї системи, яка має на увазі чіткі зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги. Основними складовими реформи є державний гарантований пакет медичних послуг, єдиний національний замовник медичних послуг, нові механізми оплати медичних послуг (принцип «гроші йдуть за пацієнтом»), посилення ролі громад, нові ролі центральних і місцевих органів влади.
Н. Гойда ознайомила слухачів з основними положеннями Закону України від 19.10.2017 р № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» . Зокрема, цим законом запроваджено такі нові терміни, як «програма державних гарантій медичного обслуговування населення», « електронна система охорони здоров'я »,« Медичні записи »,« надавачі медичних послуг »,« реімбурсація »,« тариф-ставка »,« Уповноважений орган ». Відповідно до цього закону держава гарантує повну оплату відповідно до тарифів за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних громадянам медичних послуг і лікарських засобів, передбачених програмою медичних гарантій. За рахунок Державного бюджету України окремо здійснюється фінансове забезпечення програм громадського здоров'я, заходів боротьби з епідеміями, проведення медико-соціальної експертизи, діяльності, пов'язаної з проведенням судово-медичної і судово-психіатричної експертиз, і інших програм в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій. Крім того, за рахунок коштів Державного бюджету будуть надаватися медичні послуги, передбачені іншими нормативними актами для певних категорій осіб (наприклад для постраждалих в результаті аварії на Чорнобильській атомній електростанції). Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку і підтримки комунальних закладів охорони здоров'я, зокрема, щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників (програми «місцевих стимулів») і ін.
В рамках програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, що постійно перебував на території України, біженцям, або особам, яка потребує додаткового захисту, повну оплату:
- екстреної медичної допомоги;
- первинної медичної допомоги;
- вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;
- третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;
- паліативної медичної допомоги;
- медичної реабілітації;
- медичної допомоги дітям у віці до 16 років;
- медичної допомоги в зв'язку з вагітністю та пологами.
Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, держава забезпечує оплату медичних послуг тільки в разі надання екстреної медичної допомоги.
Н. Гойда звернула увагу на особливості забезпечення реалізації програми медичних гарантій. Так, договір про медичне обслуговування населення за даною програмою укладається між установою охорони здоров'я незалежно від форми власності або фізичною особою - підприємцем, який в установленому порядку отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, і уповноваженим органом ( Національна служба здоров'я України . - Прим. ред. ). Істотними умовами договору є перелік і обсяг надання пацієнтам медичних послуг і лікарських засобів за програмою медичних гарантій, умови, порядок та строки оплати тарифу, фактична адреса надання медичних послуг, права та обов'язки сторін, термін дії договору, звітність надавачів послуг, відповідальність сторін. Типова форма договору про медичне обслуговування населення, порядок його укладення, змін і припинення затверджується Кабінетом Міністрів України (в даний час такої форми договору до сих пір немає).
Відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», для всієї території України встановлюються єдині тарифи оплати медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів, розміри реімбурсації лікарських засобів, які надаються пацієнтам за програмою медичних гарантій. При розрахунку тарифів і коригувальних коефіцієнтів базою для визначення компонента оплати праці медичних працівників є величина не менше 250% середньої заробітної плати в Україні за липень року, що передує року, в якому будуть застосовуватися такі тарифи і коригувальні коефіцієнти.
На думку доповідача, електронна система охорони здоров'я суттєво гальмуватиме реалізацію закону, оскільки для забезпечення впровадження єдиного програмного забезпечення буде потрібно не тільки багато часу, але і коштів на його створення.
Н. Гойда відзначила, що закон вступив в силу з початку цього року, їм вводиться реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги. З 1 січня 2020 року планується реалізація державних гарантій для всіх видів медичної допомоги, а також реімбурсація вартості лікарських засобів.
Особливості лікування артеріальної гіпертензії (АГ) у пацієнтів похилого віку
Професор Віра Целуйко, завідувач кафедри кардіології і функціональної діагностики Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО), розповіла про особливості лікування АГ у пацієнтів похилого віку, підкресливши, що до лікування осіб з даним захворюванням необхідно підходити диференційовано. Основні принципи диференційованого підходу повинні базуватися на віці: лікувати молодих пацієнтів та осіб старшої вікової групи слід по-різному (що пов'язано з різним патогенетичниммеханізмом формування АГ), також обов'язково враховувати функцію нирок.
Згідно практичних рекомендацій Американського коледжу лікарів (American College of Physicians) і Американської академії сімейних лікарів (American Academy of Family Physicians), хворим у віці старше 60 років слід починати терапію, якщо систолічний артеріальний тиск (САТ) підвищується> 150 мм рт. ст .; рекомендовано диференціювати терапію з урахуванням вікових індукторів підвищення артеріального тиску. У пацієнтів похилого віку з інсультом або транзиторними ішемічними атаками в анамнезі необхідно досягнення САД <140 мм рт. ст., оскільки САД впливає не тільки на ризик розвитку інсульту, а й безпосередньо пов'язане із загальною і кардіоваскулярної смертністю (чим вище САД, тим вище ймовірність смерті).
Як зазначила доповідач, у всіх сучасних рекомендаціях зазначено, що лікування АГ має залежати від віку: британськими рекомендаціями встановлений вік 55 років, польськими - 65, європейськими - 60. Для України, з огляду на невелику тривалість життя, доцільно орієнтуватися на вік 55 років. Основою терапії АГ у осіб старшої вікової групи є антагоністи кальцію (АК) і діуретики, зокрема споріднені діуретики (хлорталідон або индапамид).
В продовження виступу В. Целуйко представила результати дослідження СИСТЕМА-2 по вивченню контролю артеріального тиску у хворих на артеріальну гіпертензію у віці старше 55 років в щоденній практиці терапевта / сімейного лікаря. У дослідження були включені 2040 пацієнтів з АГ у віці старше 55 років з різних регіонів України (АТ> 140/90 мм рт. Ст.), З них 35,8% отримували монотерапію, 45,2% - подвійну терапію, 15,8 % - потрійні комбінації. В якості монотерапії пацієнтам призначали інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ), блокатори рецепторів ангіотензину (БРА) II, діуретики, подвійний терапії - БРА II + діуретик, ІАПФ + АК, іАПФ + діуретик, БРА II + блокатор β-адренорецепторів, іАПФ + блокатор β адренорецепторів (жодному пацієнтові не був призначений АК + діуретик!), потрійну терапію (комбінації з додаванням АК і діуретика) отримували 7,2% пацієнтів.
Однією з причин поганого контролю АТ серед пацієнтів старшої вікової групи в Україні є невиконання рекомендацій, зокрема використання монотерапії в разі, коли показана комбінація антигіпертензивних препаратів, а також застосування неоптимальних комбінацій.
Після перегляду лікування у пацієнтів, які отримували фіксовану комбінацію индапамид + амлодипін, відзначено значуще зниження артеріального тиску: через 3 міс лікування артеріального тиску <140/90 мм рт. ст. досягли 67% пацієнтів, рівня САД <140 мм рт. ст. - 69%, рівня діастолічного АТ <90 мм рт. ст. - 89%, у 60% пацієнтів зниження САД склало> 20 мм рт. ст., при цьому 96,6% пацієнтів продовжили прийом даної комбінації.
Показано, що комбінація АК + діуретик найбільш ефективна по материнській терапії БРА II, як у вигляді монотерапії, так і при комбінованому лікуванні. У пацієнтів старшої вікової групи після переходу з іАПФ на АК + діуретик відзначено достовірне зниження артеріального тиску (чим вище початкове АТ, тим на більший ефект терапії можна розраховувати).
В. Целуйко підкреслила, що контроль АГ в Україні вкрай незадовільний, що може обумовлювати високу частоту інсультів і велику питому вагу серцево-судинних смертей в країні. Саме тому для ефективного зниження і контролю артеріального тиску у пацієнтів з АГ у віці старше 55 років перевагу слід віддавати діуретиків і АК.
Спазмолітичну терапія при синдромі абдомінальної болю
Професор Олег Бабак, завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 Харківського національного медичного університету, приділив увагу терапії синдрому абдомінальної болю. Він нагадав, що дана патологія є найбільш поширеною при захворюваннях внутрішніх органів, займає перше місце серед інших симптомів і синдромів по частоті, значно погіршує якість життя пацієнтів, навіть при незначній інтенсивності, є однією з основних проблем, як з діагностичною, так і з лікувальної точки зору. При цьому ефективність терапії залежить від правильності вибору тактики лікування. Неможливо визначитися з терапією без виявлення основної причини болю в животі. Перш за все, необхідно розмежування органічних і функціональних захворювань (підходи до спазмолітичний терапії будуть різними). Так, при спазмі, обумовленому органічними порушеннями, спазмолітичну терапія застосовується як симптоматична в комплексі з препаратами патогенетичної спрямованості, при спазмі, обумовленому функціональними порушеннями, - в якості патогенетичної.
Як правило, в більшості випадків призначають міотропної спазмолітики (папаверину гідрохлорид, дротаверин, мебеверін і ін.), Нейротропні спазмолітики мають деякі обмеження до застосування, протипоказання, побічні ефекти через які їх застосовувати не рекомендують. В ідеалі спазмолітичні препарати повинні ефективно ліквідувати або запобігати спазми гладких м'язів, нормалізувати функціонування органів і систем незалежно від їх локалізації, надавати виражену аналгетичну дію, не втручатися в механізми болю, не стирати симптоматику і не маскувати клінічну картину можливих гострих та невідкладних станів, які не ускладнювати верифікацію діагнозу.
На думку О. Бабака, препаратом вибору для купірування больового і диспептичного синдромів є дротаверин. Даного препарату слід віддати перевагу при поєднаної локалізації болю, яка на ранніх стадіях захворювання ускладнює діагностику або коли біль схильна до локалізації. Дротаверин є спазмолитиком 1-го ряду в лікуванні синдрому абдомінальної болю, він має виражену спазмолітичну дію на всі органи і системи черевної порожнини, викликає швидке настання спазмолітичний ефекту, проявляє тривалу спазмолітичну активність, безпечний, має мінімум побічних ефектів, накопичений великий позитивний досвід застосування, доступний для населення (має низьку вартість).
Біль в практиці сімейного лікаря: як лікувати
Професор Тамара Міщенко, завідувач кафедри клінічної неврології, психіатрії та наркології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, в своєму виступі зупинилася на основних моментах лікування болю в практиці сімейного лікаря . За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), близько 90% всіх захворювань асоціюються з болем, при цьому больовий синдром в 11-40% випадків є причиною звернень за первинною медичною допомогою, в 22% - біль стає хронічною.
До найбільш частих причин хронічного болю в неврології відносять біль у спині, головний біль, постгерпетична невралгію, діабетичну периферичну нейропатію, травматичне пошкодження нервів при хірургічному втручанні, онкопатологію, невралгію трійчастого нерва, ВІЛ-інфекцію та СНІД, послеампутаціонную біль, розсіяний склероз. Найчастіше больові синдроми локалізуються у вигляді болю в спині, головного болю, болю в кінцівках.
Т. Міщенко звернула увагу, що на сьогодні з'явилася нова теорія, яка розглядає біль як процес, що виникає на рівні кори головного мозку. Відомо, що хронічний біль виснажує емоційні ресурси людини, призводить до депресії і соціальної дезадаптації, порушує сон, змінює якість життя хворого, є однією з причин тимчасової та стійкої втрати працездатності, призводить до вживання великої кількості лікарських препаратів. Біль носить багатокомпонентний характер (вегетативний, сенсорний, руховий, емоційний, когнітивний дефіцит). У людини з хронічним болем знижується пам'ять, увагу, присутні когнітивні порушення.
Виділяють 3 види болю: ноцицептивную, нейропатическую і функціональну (психогенную). У практиці може також зустрічатися змішана біль. Так, ноцицептивної біль - це біль, що виникає при дії ендогенних та екзогенних факторів на ноцицептори. Часто супроводжує опік, забите місце, розтягнення, м'язовий спазм, післяопераційний біль, артрит, міозит, дорсопатии без пошкодження структур нервової системи. Ноцицептивная біль буває гострою і хронічною, має окреслену локалізацію, характеризується гіпералгезією в зоні пошкодження, швидко регресує після припинення дії шкідливого чинника, купірується анальгетиками, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП).
Нейропатическая біль виникає внаслідок ураження або захворювання соматосенсорної нервової системи, може бути центральною (постинсультная біль, розсіяний склероз, травми спинного мозку, сирингомієлія) і периферичної (діабетична нейропатія, радикулопатія, постгерпетична невралгія, невралгія трійчастого нерва). Її поширеність становить 6-8% в популяції, 20% всіх видів хронічного болю. Для нейропатичного болю характерне поєднання больових відчуттів і локальних порушень чутливості в одній зоні.
Дисфункціональна біль виникає внаслідок нейродинамічних порушень у центральній нервовій системі (ЦНС), характерна для фибромиалгии, головного болю напруги, синдрому подразненого кишечника, інтерстиціального циститу, соматоформних розладів, психогенного болю.
Т. Міщенко підкресліла, что в залежності від виду болю вібірають Певна тактику лікування. Так, при ноцицептивной болю призначають НПЗП (при м'язовому спазмі - міорелаксанти), при нейропатической - прегабалін, габапентин, при дисфункциональной - антидепресанти, при змішаній (ноцицептивная + нейропатіческая) - НПЗП + прегабалін. Лікування хронічного болю в спині передбачає призначення НПЗП, міорелаксантів, антидепресантів (при змішаній болю), лікувальну фізкультуру, масаж, акупунктуру, когнітивно-поведінкову терапію. При головному болю препаратами вибору є нестероїдні протизапальні засоби, комбіновані анальгетики, тріптани, похідні ерготаміну.
Вибираючи препарат для лікування гострого і хронічного болю, перевагу слід віддавати найбільш ефективного і безпечного препарату; при призначенні НПЗП завжди потрібно враховувати гастроінтестинальні і кардіоваскулярні ризики. На думку доповідача, препаратами вибору є німесулід і диклофенак. Зокрема, німесулід - селективний інгібітор циклооксигенази 2 (ЦОГ-2) групи метансульфонанілідов без виражених кислотних властивостей - завдяки швидко розчинної гранульованої формі швидко всмоктується і надає хорошу дію (знижує синтез простагландинів, фактора активації тромбоцитів, лейкотриена В4 і ін.). Диклофенак має високий протизапальною і антиноцицептивного потенціалом, швидко усуває біль ревматичного та травматичного генезу, відновлює порушені функції, має високу безпеку.
Для адекватного купірування гострого болю і запобігання її хронізації необхідно призначати ефективний НПЗП в терапевтичній дозі для досягнення знеболюючого ефекту в максимально короткі терміни. У разі суглобового або вертеброгенного больового синдрому показано посилення системної НПЗП-терапії топікального кетопрофеном.
Важливо враховувати стратифікацію кардіоемболічний ризиків. Зокрема, при відсутності кардіоваскулярних і гастроінтестинальних ризиків доцільним є призначення неселективних НПЗП (диклофенак), при відсутності кардіоваскулярних ризиків і наявності гастроінтестинальних - селективних НПЗП (німесулід) або неселективних НПЗП (диклофенак) + інгібітори протонної помпи або слід обговорити альтернативне лікування.
Лікування пацієнтів зі стенокардією
Кажучи про лікуванні пацієнтів зі стенокардією , Лариса Яковлева, професор кафедри кардіології і функціональної діагностики ХМАПО, зазначила, що дане захворювання в структурі ішемічної хвороби серця (ІХС) становить 80%. У пацієнтів зі стабільною стенокардією значно підвищується серцево-судинний ризик, при цьому кожен повторний епізод ішемії збільшує ризик кардіоваскулярних подій.
Згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology - ESC), підходи до лікування хворих зі стабільною ІХС включають: верифікацію діагнозу, оцінку прогнозу за даними неінвазивних / інвазивних методів лікування, зниження ризику (модифікація способу життя, медикаментозна терапія, реваскуляризация + медикаментозна терапія ), усунення симптомів ішемії (медикаментозна терапія, реваскуляризация).
Препаратом вибору для більшості пацієнтів зі стабільною стенокардією є ацетилсаліцилова кислота (АСК), при непереносимості або протипоказаннях - клопідогрель. Пацієнтам, які перенесли протягом року інфаркт міокарда, обов'язково повинна бути призначена подвійна терапія (АСК + клопідогрель / тікагрелол / празугрел), які перенесли стентування - АСК + клопідогрель або АСК + тікагрелол / празугрел (при тромбозі / ризик тромбозу стента). Статини призначають для досягнення ліпідних цілей (холестерин ліпопротеїдів низької щільності <1,8 ммоль / л або зниження принаймні на 50%, якщо цільового рівня досягти неможливо), іАПФ - в особливих клінічних випадках (АГ, серцева недостатність, цукровий діабет (ЦД ) 2-го типу, хронічна хвороба нирок).
Як 1-й лінії антиангінальної терапії для лікування стабільної стенокардії застосовують нітрати короткої дії, далі з однаковим рівнем доказовості може використовуватися або блокатор β-адренорецепторів, або АК (на вибір лікаря), 2-й лінії (може бути доданий до 1-й лінії або переключено) - пролонговані нітрати, івабрадін, нікорандил, антиішемічні метаболічні модулятори (триметазидин, ранолазин).
Л. Яковлева докладно зупинилася на патогенезі ішемічного каскаду, зазначивши, що ішемія - це результат дії декількох патогенетичних механізмів, але в основі її розвитку і клінічних проявів завжди лежить дефіцит енергії (аденозинтрифосфату) в кардіоміоциті. Показано, що триметазидин збільшує продукцію енергії в кардіоміоциті і є важливим компонентом у схемі лікування хворих на ІХС. У ряді досліджень продемонстровано позитивний ефект даного препарату. Зокрема, триметазидин ефективно зменшує вираженість нападів стенокардії, сумарну тривалість ішемії у пацієнтів з ІХС та ЦД, покращує переносимість фізичного навантаження, скоротливу функцію лівого шлуночка, виживаність пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка і мультісосудістой ІХС, забезпечує ефективну кардіопротекція. Продемонстровано, що у пацієнтів з серцевою недостатністю і стенокардією триметазидин в комбінації з блокаторами β-адренорецепторів в значній мірі посилює позитивні ефекти терапії. Раннє призначення триметазидину забезпечує виражений антиангінальний і антиішемічний ефект, покращує прогноз у пацієнтів з ІХС.
Патогенетичне лікування ЦД 2-го типу в практиці сімейного лікаря
Геннадій Кочуєв, доцент кафедри загальної практики - сімейної медицини ХМАПО, в своєму виступі зупинився на питаннях, пов'язаних з лікуванням пацієнтів з ЦД 2-го типу . Він нагадав, що за даними ВООЗ, це захворювання займає за поширеністю 2-е місце в світі, будучи основною причиною численних ускладнень, в тому числі сліпоти, ампутацій кінцівок і підвищення ризику серцево-судинних захворювань. ЦД 2-го типу характеризується двома провідними патогенетичними процесами: прогресивним зниженням функції острівцевих клітин (зниження секреції інсуліну і неадекватна супрессия секреції глюкагону) і порушенням тканинної відповіді до дії інсуліну.
Г. Кочуєв акцентував увагу на важливості раннього виявлення захворювання, на стадії порушеної толерантності до глюкози. Однак в клінічній практиці більшість пацієнтів, як правило, звертаються за медичною допомогою вже при наявності у них ЦД і його ускладнень.
У нормі вміст глюкози в капілярної крові натще повинно складати 3,3-5,5 ммоль / л (при рівні 8,8 ммоль / л починається вже глюкозурія), глікозильований гемоглобін (HbA1c) в нормі становить 4-6%.
Згідно з рекомендаціями Американської діабетичної асоціації (American Diabetes Association - ADA), критеріями діагностики ЦД є рівень HbA1c ≥6,5%, глікемія натще ≥7 ммоль / л, рівень глюкози за даними орального глюкозотолерантного тесту ≥11,1 ммоль / л. На стадії преддиабета у хворих може відзначатися порушена тощаковой гликемия і порушена толерантність до глюкози.
У дослідженні DPP показано, що метформін знижував ризик маніфестації ЦД на 31%, в той час як зміна способу життя і дієта - на 58%. Через 10 років модифікація способу життя знизила ймовірність розвитку СД на 34% (у осіб старше 60 років - на 49%), відстрочила його на 4 роки. Призначення метформіну сприяло зниженню ймовірності розвитку захворювання на 18% і його відстрочку на 2 роки.
Основними компонентами лікування ЦД 2-го типу є глікемічний контроль, контроль рівня ліпідів та артеріальний тиск. Відповідно до клінічними рекомендаціями ADA і Європейської асоціації з вивчення СД (European Association for the Study of Diabetes - EASD) мета терапії - досягнення рівня HbA1c <7% для більшості пацієнтів, мінімізація гипогликемий (цільовий рівень HbA1c повинен досягатися без розвитку виражених гіпоглікемії), зменшення маси тіла і корекція способу життя пацієнтів.
Згідно з рекомендаціями Американського лікарського коледжу (American Clinical Practice - ACP) медикаментозна терапія показана пацієнтам з ЦД 2-го типу, коли модифікація способу життя, що включає дієту, фізичні навантаження і зменшення маси тіла, не дозволяє досягти адекватного глікемічного контролю. В якості початку медикаментозного лікування ЦД 2-го типу для більшості пацієнтів рекомендована монотерапія метформіном. При збереженні гіперглікемії на тлі монотерапії метформіном і модифікації способу життя пацієнта рекомендується додавання другого антігіперглікеміческого препарату. Монотерапія не може бути призначена, якщо рівень HbA1c ≥9% (рекомендована подвійна терапія), HbA1c ≥10%, рівень глюкози в крові ≥300 мг / дл або хворий має виражені клінічні прояви (рекомендована комбінована ін'єкційна терапія). За даними UKPDS, 50% пацієнтів через 3 роки і 75% пацієнтів через 9 років потребують комбінованої терапії. Важливим також є своєчасна інтенсифікація терапії.
Г. Кочуєв підкреслив, що в компетенції сімейного лікаря і терапевта призначення двох груп препаратів - метформіну і похіднихсульфонілсечовини, зокрема глімепіриду.
Антибіотики в лікуванні пневмонії
Людмила Юдіна, доцент кафедри фтизіатрії і пульмонології НМАПО імені П.Л. Шупика, на клінічному прикладі розповіла про правильності вибору антибіотика в лікуванні негоспітальної пневмонії (НП). Вона нагадала, що призначати антибіотики слід тільки за показаннями, потрібно вибирати препарат, адекватний клінічної ситуації, враховувати фармакокінетичні / фармакодинамічні властивості антибіотика і призначати максимально короткий курс лікування, переконувати пацієнтів повністю завершувати курс терапії і не застосовувати препарати на свій розсуд, комбінувати антибіотики тільки в якщо буде потреба. Крім того, слід уникати застосування протимікробних препаратів низького / сумнівної якості, дотримуватися практичні рекомендації, засновані на даних доказової медицини, а також брати до уваги тенденції регіональної антибіотикорезистентності при емпіричному призначення антибіотиків.
Для лікування хворих на НП рекомендовані β-лактами (амоксицилін, амоксицилін / клавуланова кислота, пероральні цефалоспорини II покоління), макроліди (кларитроміцин, азитроміцин, джозаміцин, спіраміцин), нові фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин).
Показана висока активність левофлоксацину щодо грампозитивної флори для лікування НП, препарат високоефективний також щодо пеніцилін, макролідрезістентних і мультирезистентних штамів S. pneumoniae. Крім того, він має відмінну ефективністю щодо грамнегативних бактерій, тому часто рекомендується в якості препарату 1-го вибору для лікування інфекцій сечостатевих шляхів.
Л. Юдіна зазначила, що в стаціонарних умовах при відсутності ефекту від препаратів 1-й лінії рекомендовані респіраторні фторхінолони, зокрема левофлоксацин, що має широкий спектр дії, що володіє бактерицидними властивостями, вираженим клінічним ефектом, який має дві форми випуску (розчин, таблетки), що дозволяє використовувати ступінчасту терапію.
Гостра респіраторна вірусна інфекція (ГРВІ): лікування і профілактика
Говорячи про ГРВІ , Професор Марина Кочуева, завідувач кафедри фтизіатрії, пульмонології та сімейної медицини ХМАПО, зазначила, що дане захворювання супроводжується розвитком респіраторного і інтоксикаційного синдрому. Респіраторний синдром виступає провідним і проявляється в основному топическим (локальним) ураженням дихальних шляхів (фарингіт, ларингіт, трахеїт). Інфекції верхніх дихальних шляхів включають гострий риніт, гострий риносинусит, гострий середній отит, фарингіт / тонзиліт і ларингіт, інфекції нижніх дихальних шляхів - трахеїт, гострий бронхіт, бронхіоліт і пневмонію.
Різні віруси мають тропізм до різних відділах дихальних шляхів. Імовірність і перебіг ГРВІ, їх частота і наслідки залежать від стану імунної системи макроорганізму.
М. Кочуева підкреслила, що антибіотики мають обмежену ефективність у лікуванні більшої частини неускладнених ГРВІ у дорослих і дітей.
Медикаментозна корекція симптомів ГРВІ значно покращує якість життя пацієнта і перебіг хвороби. Так, при лихоманці препаратом вибору є парацетамол, ібупрофен, АСК, метамізол натрію.
Основні напрямки профілактики ГРВІ - загартовування, здоровий спосіб життя, проведення гігієнічних заходів, специфічна імунізація (вакцинопрофілактика), застосування імунотропних препаратів. Для боротьби з імунодефіцитом призначають бактеріальні лізати, пробіотики, інтерферони та індуктори їх синтезу, імуностимулятори рослинного походження, рослинні адаптогени, вітаміни.
Під час семінару також були представлені доповіді, присвячені сучасним підходам до діагностики та лікування дисциркуляторної енцефалопатії, неалкогольний жирової хвороби печінки, кардіоваскулярної патології, серцево-судинних ускладнень, хронічної ішемії мозку, дисбіозу, негоспітальних інфекцій дихальних шляхів, запорів, токсичних уражень печінки. Особливий інтерес учасників викликали інтерактивні лекції «Сучасні алгоритми до діагностики та лікування мігрені», «Критерії вибору НПЗП:« новий »погляд на« стару »проблему».
Проведення таких науково-практичних семінарів в різних куточках України дає можливість практикуючим лікарям вдосконалити свої знання, отримати нову інформацію про сучасні методики, стандарти діагностики та лікування внутрішніх хвороб, а також в неформальній обстановці поспілкуватися зі своїми колегами і поділитися власним клінічним досвідом.
Марина Колесник,
фото автора
