Смертність населення України в трудоактивного віці
Над темою номера працювали:
Елла
ЛІБАНОВА
Наталія
ЛЕВЧУК
Омелян
РУДНИЦЬКИЙ
Наталія
Рингач
Світлана
Понякіна
Павло
ШЕВЧУК
Туберкульоз завдає смертельний удар саме в трудоактивного віці
Епідеміологічне значення туберкульозу в Україні змінювалося неодноразово. У першій половині ХХ століття туберкульоз був вельми поширеною хворобою і причиною смерті населення; в 1950-1960-і роки були досягнуті значні успіхи в боротьбі з цією хворобою завдяки чітко налагодженій в радянській системі охорони здоров'я службі контролю і профілактики інфекцій. Як наслідок, захворюваність і смертність населення від інфекційних патологій, в тому числі від туберкульозу, щорічно зменшувалася. Епідеміологічна ситуація з туберкульозу в Україні почала погіршуватися після 1990 року і за короткий період часу захворюваність на туберкульоз перевищила епідемічний поріг: у 1995 році в Україні була оголошена епідемія туберкульозу.
Вкрай несприятлива епідемічна ситуація з туберкульозу - наслідок складного комплексу чинників, перш за все, недооцінки цього небезпечного захворювання і ослаблення державного і громадського контролю над ним. Існують кілька основних факторів, які поки не дозволяють кардинально змінити цю ситуацію.
По-перше, це низька ефективність виявлення хворих на туберкульоз, тобто невирішеність проблеми ранньої діагностики. За результатами багатьох досліджень, в середньому, понад половини хворих на туберкульоз в Україні виявляється по клінічній симптоматиці, тобто несвоєчасно, з вкрай важкими, запущеними формами хвороби, які ускладнюють процес лікування і збільшують ймовірність летальних наслідків.
По-друге, - зниження ефективності лікування туберкульозу. Значну роль в хронізації хворих і підвищення смертності від туберкульозу відіграло застосування в Україні протягом 1990-х років низькоефективних схем лікування, обумовлених дефіцитом лікарських препаратів в протитуберкульозних диспансерах (до 2000 року) і некомпетентністю лікарів. Саме ці причини, на думку більшості фахівців, стали також основною причиною виникнення хімічної резистентності бактерій і поширення полірезистентного туберкульозу, тобто таких форм хвороби, які є стійкими до антибіотиків: частота первинної хіміорезистентності в Україні становить 20-30%, вторинної - до 75% 2 .
По-третє, - поширення позалегеневого туберкульозу і відсутність адекватної інфраструктури для своєчасного виявлення та ефективного лікування цієї форми захворювання.
По-четверте, - стрімке зростання захворюваності на туберкульоз серед ВІЛ-інфікованих, тобто СНІД-асоційованого туберкульозу. Як свідчить статистика Українського центру боротьби з ВІЛ / СНІДом МОЗ України, основною причиною смерті хворих на СНІД є туберкульоз (60% в структурі причин смерті). Оскільки подальше поширення СНІДу в Україні, очевидно, є незворотнім через значне накопиченого кількості ВІЛ-інфікованих, то і епідеміологічна ситуація з туберкульозу в найближчому майбутньому залишатиметься нестабільною і потребує постійного контролю.
За офіційними даними кількість хворих на туберкульоз в Україні становить близько 550 тисяч осіб - понад 1% населення, але реальна цифра, на думку фахівців, може бути в півтора-два рази більшою. Навіть і за офіційними даними рівень захворюваності на туберкульоз (на 100 тисяч населення) підвищився в Україні з 34,5 у 1989 році до 83,2 в 2006 році і не виявляє чіткої тенденції до зменшення. Зростання захворюваності на туберкульоз спостерігається як серед дорослих, так і серед дітей та підлітків. Ще більш відчутним став підйом смертності від туберкульозу, на протязі 1989-2006 років показник смертності від туберкульозу збільшився в Україні втричі: з 7,8 до 23,1 на 100 тисяч населення. Той факт, що різке зростання смертності від туберкульозу відбувався на тлі більш уповільненої підвищення захворюваності, може пояснюватися, з одного боку, істотним недообліком тих хворих, які діспансерізуются на пізніх, запущених стадіях хвороби, а з іншого - досить низькою ефективністю їх лікування і підвищенням летальності .
Основні втрати, зумовлені туберкульозом, концентруються в трудоактивного віці. Зокрема, в 2006 році близько 90% померлих від туберкульозу в Україні становили особи віком 25-64 роки, в той час як в розвинених європейських країнах від туберкульозу вмирають головним чином в похилому віці. Тому крива повіковий смертності від туберкульозу в Україні так разюче відрізняється від аналогічного профілю в країнах Європейського союзу. У 2006 році максимальна інтенсивність смертей в Україні спостерігалася серед 45-49-річних чоловіків і 35-39-річних жінок, а в країнах ЄС - у віці 75 років і старше (рис. 8).
Малюнок 8. повозрастная смертність населення від туберкульозу в Україні та країнах Європейського Союзу в 2005 році, на 100 тисяч осіб
Джерело: дані ВООЗ (HFA-MDB)
Показники обумовленої туберкульозом смертності у віці 25-64 року протягом 1989-2006 років збільшилися в Україні втричі: з 12,6 до 37,1 у розрахунку на 100 тисяч населення. Вони швидко і неухильно наростали в першій половині 1990-х років, після чого темпи їх зростання сповільнилися. Протягом останніх років показники смертності від туберкульозу стабілізувалися з тенденцією до незначного зростання, а в 2006 році, в порівнянні з попереднім роком, дещо знизилися. У 2006 році 84% від загальної кількості померлих від туберкульозу у віці 25-64 року становили чоловіки. Нині на кожну померлу від туберкульозу жінку зазначеного віку припадає 5 померлих чоловіків. Особливо висока надсмертність чоловіків від туберкульозу у віці 50-54 роки, показники смертності чоловіків у цій віковій групі в 10 разів перевищують відповідні показники жінок.
У 2006 році, в порівнянні з 2005 роком, показники захворюваності на туберкульоз та смертності від нього незначно знизилися, але продовжують перебувати на дуже високому рівні. Сучасна епідемічна ситуація поки не дає підстав сподіватися на сприятливу динаміку показників захворюваності та смертності в найближчому майбутньому, оскільки епідемія туберкульозу в Україні має три складові: класичний, полірезистентний і СНІД-асоційований туберкульоз, що ускладнює боротьбу з епідемією. Поширенням туберкульозу в певній мірі сприяє також низька поінформованість населення про шляхи профілактики хвороби і важливості її своєчасного лікування. З огляду на соціальну основу туберкульозу, в сучасний період Україна не може розраховувати на його повне усунення. Тому найближче завдання полягає не в повній ліквідації туберкульозу, а у встановленні контролю над його поширенням, підвищенні ефективності його лікування і скорочення смертності від цієї хвороби.
2 Фещенко Ю. І., Мельник В.М. Медичні аспекти Боротьба з туберкульозом // Український пульмонологічній журнал. - 2005. - № 2. - С. 5; Фещенко Ю. І. Туберкульоз // Журнал АМН України, 2005. - Т. 11. - №1.
